Сутра 3.2 "Йога-сутр" Патанджалі

у перекладі з санскриту та з коментарем Василя Вернигори

3.2. У тому (tatra) [зосередженні (дхарані)] безперервне утримання/збереження (tānatā) одноманітного (eka) розумового зусилля/стану (pratyaya) – це медитація (dhyāna).

Тут слід зазначити, що інтерпретація санскритського слова "dhyāna" як "медитація" – це домовленість західних індологів, що виникла на початку ХІХ століття. Насправді ж кожне із санскритських слів "пратьяхара", "дхарана", "дг'яна", "самадхі" та інших ("екаграта", "самапатті", "сам'яма" і т. д.) має свій спектр значень. Спроби скопом називати дхарану та інші складні психотехніки та психопрактики йоги та буддизму медитацією схожі на те, якби геолог називав усі мінерали просто камінням.

Подібно до того, як сам'яму неможливо виконувати без попереднього оволодіння самадхі та його подальшої тривалої практики, так і дг'яну неможливо практикувати без попереднього досягнення стану безмислення. Тому що формулювання "непохитність ума" ще на стадії дхарани (попередньої по відношенню до дг'яни) виключає можливість миготіння думок, особливо у контексті сутри 1.2. А продовження утримування такого безперервного одноманітного розумового зусилля, яке передбачає поліпшення якості цього процесу, тобто якісніше безмислення зібраного ума, називається дг'яною в сутрі 3.2.

Саме безмислення, звичайно, не означає автоматичного переходу в стан медитації, але без нього медитація неможлива. Безмислення легко тренується в будь-який час, коли немає необхідності говорити чи думати, і, звісно ж, коли ви згадали про це тренування. Це можна робити десятки разів протягом дня, і це один із найефективніших підходів до тренування безмислення ума в якості підготовчого (перед йогівськім самадхі, яке вимагає також і розумової зібраності) ступеня медитації. Крім того, безмислення має свої рівні витонченості, які також впливають на досягаємий рівень медитації.

Дг'яна раджа-йоги, займаючи проміжне становище між щаблями дхарани і самадхі, ще не є чистим самадхі безмовного ясного ума без будь-яких думок. При практиці дг'яни вони бувають (прослизають), але тільки як перешкоди, що вклинюються між періодами безмислення (яке покращується тренуваннями), а зовсім не як обов'язковий або основний елемент цієї психотехніки.

При цьому рекомендується не акцентувати на таких випадкових швидкоплинних думках свою увагу, залишаючись просто незалученим спостерігачем, оскільки це найбільш ефективний підхід для поступового досягнення все більш якісного стану безмислення.

Деякі вчителі йоги та особливо буддизму рекомендують на початковому етапі практики медитації "не перешкоджати потоку думок" і не намагатися пригнічувати їх. Насправді, ефективність такого підходу вкрай низька. Його вимушено рекомендують через вельми поширену серед сучасних людей помітну ослабленість і фрагментованість ума.

Мова тут не про медичне недоумство (деменцію, повну протилежність результату правильної медитації), але, проте, нездатність багатьох людей зосереджуватися на одному завданні довше кількох хвилин поспіль створює проблеми на початковому етапі практики медитації (і не тільки в цьому випадку). Особливо це стосується тих, хто піддає себе постійним відволіканням ума через телебачення, соцмережі та месенджери.

Подібна поширена ослабленість і фрагментованість ума в принципі не дозволяє зупинити потік думок навіть на всього лише кілька секунд, і тому вимога зупиняти потік думок хоча б на кілька хвилин (не кажучи вже про необхідні три години шаматхи) для забезпечення стану односпрямованості ума для таких людей абсолютно нездійсненна так само, як і спроби змушувати підтягнутися 12 разів того, хто чисто фізично не може навіть просто провисіти на турніку довше десятка секунд.

Якщо людина здатна хоча б трохи контролювати свій ум вольовими зусиллями, то найефективніший і найшвидший спосіб натреновування стану самадхі/шаматхи – це саме регулярне вольове приборкання та зупинка потоку думок під час практики медитації щоразу, коли медитатор вкотре помічає їх появу. Навіть якщо максимальні періоди безмислення поки що не перевищують лише кілька секунд.

Хтось може вважати, що утримання стану безмислення – це нібито також певна "думка", і через це потрібний ефект медитації нібито не досягається. Насправді ж утримання стану безмислення – це не думка, а тонші прояви вольових зусиль, які у сучасному буддизмі махаяни називаються смріті (пам'ятання) і сампраджнята (пильне усвідомлення).

Смріті – це "пам'ятання" про необхідність не допускати появи думок (і утопання ума), а сампраджнята – "пильне усвідомлення" для своєчасного помічання випадкових думок (і утопання ума) з метою їх якнайшвидшого припинення під час сеансу практики самадхі/шаматхи. Вольове зусилля сампраджняти задіюється щоразу при провалі вольового зусилля смріті.

Цікаво, що використання нейрогарнітури, яка оцінює якість самадхі/шаматхи за рівнем домінування електричного альфа-ритму мозку над бета-ритмом, дозволяє вирішувати відразу всі технічні проблеми натреновування стану самадхі. Нейрогарнітура щомиті розпізнає і відволікання ума, і утопання ума, а також виконує завдання сторожового зусилля сампраджняти, повідомляючи звуковим сигналом у додатку про появу відволікань і/або утопання ума і, відповідно, про необхідність залучення медитатором вольових зусиль для їх припинення та повернення у стан самадхі.

У ранньому буддизмі для позначення цих сторожових зусиль використовувалися терміни "вітарка" ("вітакка" на палі) і "вічара", але згодом їх дрейфуючі семантичні значення були спотворені до "роздуму/мислення". Спочатку ці дуже тонкі "сторожові" зусилля мають місце під час натреновування шаматхи, але після досягнення першої джхани/дг'яни зникають навіть і вони, оскільки утримання стану самадхі/шаматхи стає практично природним процесом при продовженні практики.

Саме ця психотехніка – багатогодинне утримання безмовної ясності ума – викликає природний енергетичний ефект, який і дозволяє з часом досягти мети йоги та буддизму – надсвідомості. Жодними міркуваннями ця мета не досягається, тому що вона знаходиться в іншій площині/іншому вимірі (ортогональна) в порівнянні з ними. Саме психотехніка самадхі/шаматха – багатогодинне утримання ясного ума без думок – і становить суть і головний метод йоги та буддизму.

Відмінність дг'яни від наступного самадхі полягає також у ступені контролю утримання цих станів. У дг'яні контроль ще порівняно грубуватий, на відміну від невимушеного і природного утримання стану самадхі.

Дг'яну Патанджалі можна порівняти з сьомим щаблем буддійського Шляхетного вісімкового шляху "правильне пам'ятання". Цей ступінь називається на санскриті самьяк-смріті (або самма-саті на палі) і розташований після шостого ступеня "правильне зусилля", який фактично відповідає раджа-йогівській дхарані, і перед останнім щаблем шляху під назвою самьяк-самадхі "правильне самадхі", який збігається з раджа-йогівським самадхі і по суті, і за назвою, і навіть за номером ступеня (восьмий та останній в обох випадках).

Цікаво, що також і при розгляді походження слова "дг'яна" зміст сутри 3.2 збігається з буддійським розумінням сторожового зусилля "смріті" ("вітарка" за часів Будди).

Згідно з поширеною версією, санскритське слово "дг'яна" (dhyāna) утворене зі слів "дхі" (dhī, धी) та "яна" (yāna, यान). Слово "дхі" означає на санскриті "утримувати", "містити в собі", "вмістилище", "ігнорувати", "досягати", "розум", "свідомість". Слово "яна" має два буквальні значення – "рухоме вмістилище" і "марш проти ворога", а також похідне значення в буддійському контексті, що означає "метод досягнення мети"/"шлях"/"засіб" досягнення просвітлення або школу вчення, таку як махаяна ("велика колісниця") або хінаяна ("мала колісниця").

Таким чином, основне буквальне значення слова "дг'яна" (dhyāna) – це "утримування/стримування рухомого вмістилища". Це означає утримування ума ("рухомого вмістилища", що складається з постійно рухаючоїся "в ньому" низки думок) від відволікань, тобто сторожове зусилля пам'ятання про необхідність стримувати відволікання. Зазвичай ум постійно втягується у всілякі зазіхання/"марші думок" як реакцію на безперервно виникаючі зовнішні вторгнення в його сферу уваги. У той самий час дг'яна – це стримування цих звичних (для не-йогіна) реакцій ума.

Якщо взяти до уваги відповідність дг'яни і смріті, розташованих на сьомих щаблях ("дг'яна" і "самьяк-смріті") з восьми восьмичастинної йоги Патанджалі та буддійського Шляхетного вісімкового шляху, то текст сутри 3.2 можна витлумачити так:

3.2. Дг'яна/пам'ятання про неприпустимість появи відволікань ума [та його утопания] (dhyāna) [супроводжує/забезпечує] безперервне утримання/збереження (tānatā) одноманітного (eka) розумового зусилля/стану (pratyaya) у цьому (tatra) [односпрямованому зосередженні-дхарані].

Тут можна відзначити, що значення слів "дг'яна" і "вітарка" встигли змінитися за дві з лишком тисячі років, що пройшли з часів Патанджалі та Будди. Дане трактування сутри 3.2 дозволяє уподібнити практику йогівського самадхі практиці буддійської шаматхи/самадхі.

У зв'язку з цим можна навести також і нове тлумачення сутри 2.54:

2.54. Контроль за усуненням/пильне усвідомлення (pratyāhāra) є те, завдяки чому (iva) почуття (indriyāṇām) усуваються від [випадкового] ​​контакту (asamprayoge) зі своїми (sva) об'єктами (viṣaya; тобто, усуваються відволікання на будь-які об'єкти, сприйняття та помисли про них), повертаючись/слідуючи (anukāraḥ) сутнісній (sva, "власній", тобто первісній "пустотній", тобто повертаючись до практики самадхі) природі (rūpa) стану ума (cittasya).

Слово "пратьяхара" складено зі слів "prati" (проти) і "āhāra" ("в себе"/дієта/прийом їжі/"сприйняття органами почуттів [у йозі та аюрведі]"), і воно означає "контроль над прийняттям в себе", тобто контроль над впливами, що вторгаються.

Таким чином, сутра 2.54 цілком може тлумачитися як опис сторожового зусилля сампраджняти/вічари – "пильне усвідомлення" для своєчасного розпізнавання різних відволікань (включаючи і думки) та/або утопання ума у разі провалу сторожового зусилля смріті/"пам'ятання", щоб за допомогою застосування сили волі повертатися до практики односпрямованого зосередження (дхарана/екаграта).

Таке трактування сутр 2.54 і 3.2 вказує на повний збіг практики йогівського самадхі (з його аспектами дхарани, дг'яни і пратьяхари) з практикою буддійської шаматхи/самадхі (з її аспектами екаграти – односпрямованої уваги – і сторожовими зусиллями смріті/вітарка та сампраджнята/вічара відповідно).

Повертаючись до зіставлення дг'яни (у її нинішній інтерпретації як ступінь практики) Патанджалі з етапами на маршруті практики вчення Будди, то, залежно від точки зору, дг'яна Патанджалі може відповідати і початковим етапам натренування "досягнутої" тригодинної шаматхи, і чотирьом буддійським рупа-дг'янам/джханам, тобто етапу "медитації з об'єктом". Тому що те неоднозначне формулювання зі згадуванням самадхі, яке Патанджалі наводить у наступній сутрі 3.3, а також і в контексті сутри 3.4, має на увазі не просто медитацію самадхі, а вже щось більше.

Для входження в першу рупа-дг'яну/джхану медітатору слід натренувати і регулярно практикувати багатогодинне утримання екаграти (односпрямованості ума), застосовуючи сторожові зусилля вітарки/смріті ("пам'ятання" про необхідність недопущення відволікань ума, включаючи і думки, та утопання ума) та вічари/сампраджняти ("пильного усвідомлення", яке дозволяє швидко помітити думки і/або утопання ума у випадку провалу першого сторожового зусилля). Ці три аспекти – екаграта, вічара та вітарка – це те, що медитатор має забезпечувати своїми вольовими зусиллями. При цьому власне входження в першу джхану/дг'яну супроводжується захопленням/неймовірним за́хватом ("піті" на палі/"пріті" на санскриті) і радістю ("сукха"). Ці емоційні сплески – побічні ефекти входження в першу джхану/дг'яну, що обумовлюються накопиченням надзвичайно великої кількості енергії, набуття якої має місце під час практики самадхі/шаматхи за умови дотримання медитатором вищезгаданих трьох аспектів.

Патанджалі продовжує вправлятися в граничній стислості викладу, зводячи до одного короткого речення те, що описується у багатотомних творах пізнього (постбуддового) буддизму. На виправдання цього підходу Патанджалі з його гранично стислими описами (недаремно вони називаються сутрами, тобто афоризмами) можна відзначити, що вся практика йоги, тобто практика самадхі, як уже було сказано вище, дійсно зводиться саме до власне регулярної практики приборкання відволікань і утопання ума.

Суть практики не змінюється принципово – це все та ж чітта-врітті-ніродха. Зміни відносяться тільки до поліпшення ступеня зібраності ума (поряд із практично повним зникненням необхідності в сторожових зусиллях смріті/вітарки і сампраджняти/вічари при досягненні другої джхани/дг'яни) і спостерігаємим ефектам (зі зменшенням емоційних реакцій на входження в нові стани свідомості) при досягненні кожної нової джхани/дг'яни.

Рупа-дг'яни – це лише віртуальні перлини, нанизані на безперервну нитку практики самадхі/шаматхи. Вони – лише умовні віхи на шляху практики, яка повинна продовжуватися безперервно, і її суть не змінюється, відрізняючись тільки досягаємою чистотою і інтровертно-рекурсивною "глибиною" практики.

Крім опису пратьяхари, дхарани і дг'яни з йогівської точки зору, їх також можна розглянути з позиції буддійської практики шаматхи з її аспектами сампраджняти, екаграти і смріті відповідно. Таке зіставлення дозволяє краще зрозуміти метод практики самадхі/шаматхи.

Йогівську пратьяхару можна розглядати як еквівалент буддійського сторожового зусилля сампраджняти, яка разом із дг'яною/смріті та дхараною/екагратою утворює сукупну (агрегатну) структуру методу психопрактики, метою якої є досягнення стійкого тривалого перебування у стані самадхі/шаматхи.

З практичної точки зору застосування цього методу виглядає наступним чином. Спочатку, коли час утримування ума без думок ще не перевищуватиме навіть пари секунд, в основному буде задіюватися пратьяхара/сампраджнята, за допомогою якої буде знову і знову припинятися чергове відволікання ума на майже безконтрольно виникаючі думки. Потім, коли час безмислення буде доведено до хоча б кількох десятків секунд, буде задіятися переважно дхарана/екаграта, покликана утримувати ум на об'єкті медитації без відволікань, навіть якщо у разі безоб'єктної медитації йдеться про медитацію на природу ума, тобто відстеження і припинення думок на все більше і більше початкових етапах їх прояву і в їх дедалі більш тонких формах. Коли час безмислення буде доведено до кількох хвилин і довше, аспект дг'яни/смріті, тобто пам'ятання про неприпустимість появи думок та про необхідність припиняти мислений процес у разі його чергової випадкової появи, почне виходити на перший план цього методу натреновувания утримання стану самадхі/шаматхи. Це пов'язано з тим, що за наявності тривалих періодів безмислення пратьяхара/сампраджнята задіюється вже досить рідко, а дхарана/екаграта стає досить стійкою і майже природною. При цьому аспект пам'ятання у структурі методу цієї психопрактики за своєю суттю збігається також і з суттю того, що відбувається на окремому етапі дг'яни (сьомому з восьми) у йозі Патанджалі та на окремому етапі смріті (також сьомому з восьми) у Шляхетному вісімковому шляху буддизму. Цей окремий (сьомий) етап – підготовчий перед досягненням повноцінного самадхі/повноцінної ("досягнутої") шаматхи, і на цьому етапі випадкові думки ще зрідка проскакують, а утримування дхарани/екаграти вимагає докладання певних "сторожових" зусиль – пратьяхари/сампраджняти та дг'яни/смріті.

     Переклад "Йога-сутр" з санскриту та коментарі: Василь Вернигора, 2025 р.

     Повна версія книги "Істинна практична суть «Йога-сутр» Патанджалі" з усіма коментарями та роз'ясненнями доступна в електронній формі та в паперовій.

     Поради та відповіді на запитання з практики медитації: https://www.patreon.com/vas108.

     Переклад "Йога-сутр" на англійську з послівним оригінальним санскритським текстом у романському записі: https://www.amazon.com/dp/B0G6GT6M8B.