Частина 3 опису суті пранаями в практиці самадхі
у сутрах 2.49-53 та 1.41 "Йога-сутр" Патанджалі
у перекладі з санскриту та з коментарем Василя Вернигори

   У сутрі 2.53 йдеться про те, що така нефізична пранаяма, описана в сутрах 2.51-52, робить ум придатним для дхаран-зосереджень (так, слово "дхарана" тут чомусь наведено саме у множині санскриту). Але логічна невідповідність тут у тому, що така нефізична пранаяма сама є наслідком практики дхарани, дг'яни та самадхі. Таким чином, сутра 2.53, що порушує послідовність викладу, виглядає як пізня вставка. Також на пізніше додавання цієї сутри в текст "Йога-сутр" може вказувати і те, що в цій сутрі слово "дхарана" наведено в множині санскриту (навіть не в санскритському двоїстому числі) в місцевому ("локатив") відмінку (dhāraṇāsu), у той час як Патанджалі властиво вживати його в однині (наприклад, у сутрі 3.1).

   Крім того, непослідовним виглядає і згадка ума-манаса після того, що було сказано у двох попередніх сутрах. Швидше за все, ця сутра 2.53 була додана пізніше з метою створити видимість того, що в кількох попередніх сутрах йшлося нібито лише про фізичну пранаяму, тобто нібито про усього лиш дихальні вправи, деталі яких при цьому чомусь не описані. І що нібито така пранаяма виконується як підготовча вправа перед практикою дхарани, хоча в наступній сутрі 2.54 йдеться про пратьяхару, а не про дхарану, про яку йдеться ще пізніше – у сутрі 3.1. Це може вказувати на те, що і сутри 2.54-55, останні у другій главі, також були додані пізніше – вже після додавання сутри 2.53.

   Якщо припустити, що в початковій версії фрагмента "Йога-сутр" про пранаяму говорилося тільки як про енергетичний/світлоносний ("пракаша") ефект практики самадхі, а пранаяма у вигляді фізичних дихальних вправ була додана пізніше, тоді можна зробити висновок, що частини асани і пранаями, а також і згадка пратьяхари, були додані в текст "Йога-сутр" пізніше, причому різними "співавторами" та в різний час. При цьому вісім частин йоги можуть розглядатися в тому числі і як щаблі, що пояснюється в підглаві 2.4 "Огляд восьми частин практики 'Йога-сутр' у вигляді щаблів" моєї книги "Медитація в раджа-йозі, буддизмі та з точки зору нейрофізіології: Практичний посібник".

   Більше того, судячи з єдиного наявного переліку восьми частин (або ступенів) в сутрі 2.29, тобто в середині другої глави з чотирьох (і це крім того, що вся четверта глава явно була додана ще пізніше) і відсутності їх згадок як частин (або номерів щаблів) восьмичастинної йоги у всьому іншому тексті, саме це оформлення різних аспектів практики йоги (включаючи і таке притягнуте за вуха для виділення його в окрему частину, як сидяче положення тіла – асана – для практики самадхі, згадане всього лише в одній сутрі, і до того ж ще й запозиченої з тексту "Санкх'я-даршана") у вигляді "восьмичастинної" йоги "Йога-сутр" – це пізнє додавання у первісну версію тексту, який був у кілька разів коротший за нинішній, що складається з 195 або 196 сутр (у різних виданнях їхня кількість відрізняється), що містяться в чотирьох главах.

   У цій книзі розглядається версія "Йога-сутр", що складається із 195 сутр. Додаткова сутра в деяких виданнях – це додана після сутри 3.21: "Так само, як описано щодо зору (3.21), можна призупинити здатність тіла бути почутим, відчутним на дотик, випробуваним на смак або розпізнаним нюхом".

   Можливо, що існувало якесь первісне древнє вчення (або текст-джерело), на підставі якого була не тільки написана первісна версія "Йога-сутр", а й сформульована первісна версія Шляхетного буддійського шляху (буддологи вважають, що це сталося вже після відходу Будди), яка в даний час у Палійському каноні є в різних вісімкових версіях, а також і в десятковій. Це джерело могло включати вимогу дотримання моральних заповідей для уникнення накопичення нової негативної карми, яка перешкоджає практиці самадхі/шаматхи, а також власне опис цієї практики з її аспектами.

   В історії духовних вчень та релігій існування такого спільного джерела не є чимось унікальним, і тут можна навести приклад гіпотетичного джерела Q у християнстві. У XIX столітті на підставі того факту, що значну частину загального матеріалу євангелій від Матвія і Луки, відсутнього при цьому в євангелії від Марка, яке вони також використовували для написання своїх євангелій, становлять вислови ("логії" давньогрецькою мовою, λόγια) Ісуса, було висунуто припущення про існування якогось першоджерела, яке зараз у бібліістиці прийнято називати "джерело Q" (від німецького Quelle – "джерело"). У моїй книзі "Коментар до євангелія від Фоми в контексті практики медитації самадхі" я показав, що Ісус мовою цілком очевидних притч і аналогій говорив про практику самадхі/шаматхи і такі її аспекти, як екаграта, відволікання і утопання ума, сторожові зусилля смріті та сампраджняти для недопущення та припинення відволікань та утопання ума, про реінкарнацію, а також цитував стародавні упанішади. Все це Ісус дізнався під час свого проживання в Індії у "втрачені роки" – з 14 до 28 років.

   Тенденції редагування та неминучих при цьому спотворень вчень – як свідомих, так і через непорозуміння теоретиками релігій цих текстів, призначених для тих, хто практикує духовні вчення, – завжди одні й ті самі. Із вчень поступово вихолощуються ті найважливіші практичні аспекти, результати яких не досягаються за короткий час, і тому теоретики не уявляють собі їхньої значущості. І в першу чергу це стосується власне практики самадхі/шаматхи з її аспектами екаграти та сторожових зусиль смріті та сампраджняти.

   У буддизмі початкові назви цих сторожових зусиль – вітарка і вічара – до теперішнього часу отримали нові спотворені значення на кшталт "роздумів" і "розгортання думки (осмислення)", а їх первісні значення тепер передаються новими термінами "смріті" та "сампраджнята". У йозі ці сторожові зусилля відійшли на другий план, залишившись тільки в неявному вигляді як описи відволікань і утопання ума в сутрі 1.30, які медитатору пропонується в сутрі 1.32 долати тільки продовженням практики односпрямованої зібраності. Ці сутри будуть детально розглянуті пізніше. Також назви сторожових зусиль "вітарка" та "вічара" збереглися в сутрі 1.17, але це питання також буде розглянуто пізніше. З християнства все вчення Ісуса про практику самадхі/шаматхи (і заодно про реінкарнацію) було прибрано зовсім ще в VI столітті архієреями-скарбниками, залишившись у вигляді притч і аналогій тільки в апокрифічному євангелії від Фоми, єдиний папірусний екземпляр якого, до того ж не зберігшийся повністю, був захований приблизно у II-III століттях і виявлений в Єгипті в 1945 році. Також ці повчання Ісуса дійшли до нас в окремих частково втрачених текстах гностиків.

     Переклад "Йога-сутр" з санскриту та коментарі: Василь Вернигора, 2025 р.

     Повна версія книги "Справжня практична суть «Йога-сутр» Патанджалі" з усіма коментарями та роз'ясненнями доступна в електронній формі та в паперовій.

     Поради та відповіді на запитання з практики медитації: https://www.patreon.com/vas108.

     Переклад "Йога-сутр" на англійську з послівним оригінальним санскритським текстом у романському записі: https://www.amazon.com/dp/B0G6GT6M8B.