Сутра 1.2 "Йога-сутр" Патанджалі

у перекладі з санскриту та з коментарем Василя Вернигори

1.2. Йога (yoga) – це приборкання (nirodha) хвилювань (vttti) на "дзеркалі ума" (citta).

Це найважливіша сутра "Йога-сутр", у якій Патанджалі викладає суть йоги. Ця коротка сутра виражає суть методу практики психотехніки самадхі/шаматхи, яка і є тим, що мається на увазі під терміном "медитація" на Заході – східний метод трансцендування (піднесення, виведення в новий вимір) свідомості до рівня надсвідомості. Ретельне виконання йогіном вимог практики самадхі дозволяє природним чином значно посилювати потік кундаліні насправді, що викликає розвиток надментальних структур надсвідомості.

Ця сутра 1.2 – єдина з усіх сутр "Йога-сутр", щодо якої можна бути абсолютно впевненим, що вона була в початковій версії тексту Патанджалі. По-перше, це справді сутра, тобто афоризм, оскільки вона коротка, на відміну від деяких пізніх довгих сутр. По-друге, вона розташована майже на початку тексту "Йога-сутр". По-третє, вона висловлює суть практики йоги.

Суть цієї сутри полягає в тому, що "єднання [з надсвідомістю]" (йога) досягається приборканням (ніродха) хвилювань (врітті, тобто відволікань ума-манаса) на "дзеркалі ума" (чітта). Усунення хвилювань чітти має на увазі досягнуту "дзеркальність" поверхні/субстанції/стану ума. Така "дзеркальність", у свою чергу, має на увазі відсутність утопання ума, тобто відсутність послаблення зібраності (здатності свідомості вловлювати світло/енергію надсвідомості) ума.

Слід зазначити, що, попри поширене спрощене уявлення, чітта – це не те саме, що ум-манас. Чітта – це стан ума, що динамічно змінюється, а не сам ум.

Слово "врітті", наведене в даній сутрі 1.2 поряд зі словом "чітта", дозволяє зрозуміти, що чітта – це не сам ум, а дзеркальна гладь ума в стані самадхі, на якій при виході зі стану самадхі з'являються врітті-хвилювання – бриж і хвилі.

Чітта – це поточний стан ума-манаса, його "дзеркало", яке у немедитатора може бути схожим на зім'яту фольгу під впливом низки думок та інших відволікань ума. Такий химерний ум не здатний вловлювати світло/енергію надсвідомості, бо тоді вона – у вигляді розрізнених хвилювань-врітті – розсіюється на всі боки спрямованими в різні боки ділянками зім'ятого "дзеркала", а всілякі невпорядковані думки ще й нівелюють енергії одна одної.

Але у медитатора стан його ума може бути зроблений "розгладженим" і "відполірованим" (коли чітта стає "когерентною") в стані самадхі практикою "чітта-врітті-ніродха" до дзеркального блиску і "зібраним" у форму "рефлектора" (або "лінзи") завдяки утриманню зібраності (часто званої "зосередженістю") ума, тобто відсутності його "утопання". Відмінність між значеннями слів "манас" і "чітта" можна продемонструвати на прикладі відмінності значень слів "вікшепа" та "вікшіпта": вікшепа – це сила відволікання ума, тоді як вікшіпта – це стан ума, який таким чином відвернений (який відволікли).

Ненавмисні думки – це насамперед вираз прихованих тенденцій, які зумовлені волевиявленнями та бажаннями з минулого. Стан нетренованого ума можна порівняти з кораблем під час шторму у відкритому морі. Хоча капітан намагається утримувати обраний напрямок руху, хвилі та вітер кидають корабель з боку в бік, постійно збиваючи його з курсу. Подібним чином, коли медитатор-початківець намагається утримувати стан ментальної безмовності зібраного ума, ненавмисні думки вторгаються в його ослаблений ум знову і знову, тим самим вибиваючи його зі стану медитації самадхі/шаматхи.

Методи приборкання-ніродхі ума пропонуються в сутрах 1.12-39, які будуть розглянуті пізніше. Тут коротко можна відзначити, що в буддизмі приборкання-ніродха ума досягається за допомогою утримування його односпрямованим (екаграта) і пари сторожових зусиль смріті (smṛti на санскриті) і сампраджняти (saṃprajñāta на одній з версій буддійського гібридного санскриту; saṃprajanya на санскриті; sampajañña мовою палі). Смріті – це "пам'ятання" про необхідність недопущення відволікань ума, і в першу чергу це відноситься до думок, що з'являються, а також до змін фокусу ума і утопання ума (ослаблення зібраності ума). Сампраджнята – це "пильне усвідомлення" для своєчасного розпізнавання думок, що з'являються (та інших відволікань), і/або утопання ума в разі провалу сторожового зусилля смріті. Сторожове зусилля сампраджняти необхідне для якнайшвидшого повернення в стан самадхі/шаматхи.

Тут можна відзначити, що виконання цього сторожового зусилля сампраджняти відповідає призначенню йогівської пратьяхари – відсторонення уваги ума від відволікань та зовнішніх подразників для його повернення до практики односпрямованої зібраності – самадхі. Щоправда, у разі провалу й цього сторожового зусилля медитатор на невизначений час випадає зі стану самадхі/шаматхи, тим самим втрачаючи можливість посилення потоку енергії (одна з її назв – кундаліні), яка є вкрай необхідною для розвитку надсвідомості.

Цікаво, що нейрогарнітура, що визначає якість самадхі/шаматхи за ступенем домінування електричного альфа-ритму мозку над бета-ритмом, дозволяє відстежувати і відволікання ума, і, що особливо важливо, утопання ума (появу якого медитатор, особливо початківець, не завжди здатний відстежувати сам), а також і забезпечувати подачу попереджувального звукового сигналу в додатку, виконуючи роль сторожового зусилля сампраджняти, що попереджає медитатора про необхідність задіяти силу волі для повернення в стан самадхі/шаматхи. Використання нейрогарнітури у практиці медитації докладно розглянуто в 4-му розділі моєї книги про медитацію.

Також тут можна мимохідь розглянути першу та дві наступні сутри.

1.1. Отже, тепер (atha) настановлення (anuśāsana) про йогу (yoga).

Сутра 1.1 за своїм стилем схожа на першу сутру "Брахма-сутр" ("Веданта-сутр"). Судячи з усього, автор пізнішого тексту "Брахма-сутр" скопіював цю сутру з "Йога-сутр" для надання більшої авторитетності своєму тексту, основним завданням написання якого було використання його брамінами як своєрідної методички для підтвердження правоти філософії Вед у суперечках з представниками інших шкіл індуїзму та інших індійських релігій.

1.3. Тоді (tadā; тобто коли хвилювання-врітті приборкані) відбувається перебування (avasthānam) у власній (сутнісній) природі (sva-rūpe) [самого] спостерігача (draṣṭuḥ).

Сутру 1.3 можна тлумачити на двох різних рівнях розуміння. При буквальному тлумаченні вона означає інтровертно-рекурсивний процес відстеження дедалі більш тонких хвилювань чітти з метою їх приборкання та припинення, що дозволяє медитатору досягати дедалі більш глибоких і чистих станів медитації. Таким чином поступово осягається порожня природа ума-манаса, який, подібно до білого екрану кінотеатру або простору перед голографічним проектором, здатний показувати низку зображень, що захоплюють ум.

У той самий час фраза "коли врітті приборкані" може означати усунення навіть дрібних хвилювань на дзеркалі ума, і це відповідає досягненню медитатором четвертої джхани (на палі; "дг'яна" на санскриті) чи арупа-аятан. Таке досягнення супроводжується розвитком надментальних структур надсвідомості, за допомогою яких стає можливим ясновидяче розуміння своєї власної природи – найвищого Я, яке в індуїзмі називають Атманом. Все це буде детально розглянуто під час подальшого огляду тексту "Йога-сутр".

Іноді зустрічається помилка з тлумаченням слова draṣṭuḥ, що буквально означає "бачить", "той, хто бачить/дивиться", яка призводить до створення нових семантичних сутностей на кшталт якогось окремого "спостерігача" і "іншої частини свідомості", що нібито існує окремо від "основної" частини ума медитатора.

Помилковість такого тлумачення в тому, що фокус усвідомлення ума-манаса насправді не може бути ні двоїстим, ні тим більше мультизадачним, якщо кожне завдання потребує повної уваги ума. Подібне хибне тлумачення призводить до методологічної помилки при практиці самадхі/шаматхи, не дозволяючи власне входити в справжній стан медитації, який вимагає односпрямованої зібраності свідомості (екаграти), причому у всій її (тобто зібраності) повноті.

Жодного окремого "спостерігача" немає ні в сутрі 1.3, ні в методиці практики психотехніки самадхі/шаматхи. У сутрах 1.3-4 говориться про те, що той, хто практикує приборкання хвилювань на дзеркалі ума, завдяки інтровертно-рекурсивному процесу (наверненому всередину ума і що виводить на все більш і більш витончені стадії сприйняття все більш тонких хвилювань ума) здатний, нехай і поступово, осягати своїм "внутрішнім поглядом", тобто усвідомлювати, свою власну (внутрішньо властиву, іманентну) природу, тобто спочатку природу свого ума, порожню за своєю суттю.

У разі хвилювань ума, тобто відволікань на будь-які інші (крім власне природи ума) об'єкти і теми, свідомість забарвлюється цими об'єктами, і в сутрі 1.4 йдеться саме про це.

1.4. В інших випадках (itaratra) [існує] тотожність (sārūpya) [спостерігаючого] враженням-врітті (vṛtti) [на дзеркалі ума].

Хвилювання-врітті в даній сутрі 1.4 слід трактувати як зображення або відбитки з пам'яті на чітті-"дзеркалі ума".

Одна з основних помилок, яку роблять багато медитаторів-початківців, полягає в тому, що багато з них допускають існування якогось окремого формального зусилля, доклавши яке, нібито можна примусово відразу входити в стан самадхі/шаматхи і перебувати в ньому. Не кажучи вже про те, що деякі новачки навіть вважають, що в стан шаматхи нібито можна входити одразу просто захотівши цього. При такому помилковому підході з'являються навіть теорії про якогось "окремого спостерігача", який нібито не тільки відстежує перебування в стані медитації, але навіть і "спостерігає" якусь окрему від спостерігача природу ума (тобто природу того рівня свідомості, який доступний несвятому). Ось тільки саме подібне спостереження теж буде частиною природи ума, а частина, що "спостерігається", буде тільки частиною цієї природи.

Правда ж полягає в тому, що, якщо медитатор-початківець намагається, як він це зазвичай робить і в усій іншій своїй діяльності, щось спеціально відстежувати або спостерігати, діючи в звичній парадигмі (системі уявлень) свого ослабленого і фрагментованого (як сказав про це Самдхонг Рінпоче в "Буддійській медитації") ума, то це вже з самого початку не буде станом самадхі/шаматхи, і в такому разі, наприклад, нейрогарнітура не покаже високого рівня медитації.

Практика психотехніки самадхі/шаматхи вимагає докладання дуже тонкого, практично природного зусилля, яке можна розділити на наступні два аспекти. Перший з них – це утримання ума на чомусь одному, що на санскриті означає "екаграта". Наприклад, якщо в якості об'єкта медитації обрана природа ума, тобто відстеження і припинення найменших помічених хвилювань/відволікань на чітті – дзеркалі ума, то завдання медитатора-початківця полягає в першу чергу в зупинці з'являючихся знову і знову думок за допомогою сторожового зусилля пратьяхари/сампраджняти. Другий аспект – це уникнення утопання ума, яке можна розглядати як відволікання іншого роду від процесу практики медитації – втрату зібраності та ясності ума. Вихід із зісковзування в подібне утопання ума відбувається за допомогою тієї ж пратьяхари/сампраджняти.

Жодної "роздвоєності" ума зокрема і свідомості загалом при цьому немає. Більше того, будь-яка подібна спроба подібного "роздвоєння" ума на якогось "спостерігача" і "спостерігаєме" з оціночними судженнями неминуче активізуючогося при цьому ума-манаса (з характерним збільшенням при цьому амплітуди бета-ритму мозку) відразу ж призводить до виходу зі стану шаматхи, і будь-який користувач нейрогарнітури знає про це. Стан самадхі/шаматхи є унітарним (недвійним; "екаграта" – односпрямованим) за своєю природою.

Ще раз: під час самої медитації будь-яка спроба розумового осмислення чогось чи оцінки стану самадхі/шаматхи відразу ж виводить із цього стану. Шаматха є первісним, природним, пристінним станом ума, коли він ще не встиг зісковзнути в будь-яку оцінну діяльність з навішування семантичних та емоційних ярликів. І лише в стані самадхі/шаматхи, при дотриманні всіх вимог цієї психотехніки, природним чином відбувається активація тієї енергії, яка і веде до власне розвитку/вибудовування надментальних структур надсвідомості, що й становить мету вчень Патанджалі та Будди.

Якщо в стані самадхі/шаматхи і є спостерігач, то тут йдеться про первісний стан ума, який не зовсім вдало називають (одвічним) свідком або спостерігачем, а не про якийсь окремий – другий – фокус уваги та ідентифікацію частини свого ослабленого і фрагментованого ума як якогось окремого спостерігача.

Наприкінці книги буде наведено роз'яснення появи чотирьох шляхетних істин буддизму з тексту сутри 1.2 "Йога-сутр".

     Переклад "Йога-сутр" з санскриту та коментарі: Василь Вернигора, 2025 р.

     Повна версія книги "Істинна практична суть «Йога-сутр» Патанджалі" з усіма коментарями та роз'ясненнями доступна в електронній формі та в паперовій.

     Поради та відповіді на запитання з практики медитації: https://www.patreon.com/vas108.

     Переклад "Йога-сутр" на англійську з послівним оригінальним санскритським текстом у романському записі: https://www.amazon.com/dp/B0G6GT6M8B.